«Славянские имена»

Родные имена

Печать PDF
 
Е
 
ЕНЕЙвенед, європеєць; від давньої назви Європи – Енея та її аборигенів енетів, венедів (слов’ян); ім’я, що після «Енеїди» Вергілія стало популярним у літературі багатьох європейських народів, в тому числі й українців (І. Котляревський). Історична особа Еней Сильвій жив у Чехії, працював у канцелярії імператора Фрідріха ІІІ, де в 1485 р. написав «Історію Богемії».
 
Є
 
ЄВНИК – див. Овинник.
ЄЛАН – ім’я відетнонімного походження – представник племені єланів, аланів (згадується у ВК); 1) від слов’янського єлань – рівнина, луг, степ, неозора долина, яка ще називається алань (за Г. Дяченком); 2) від єлень – олень; в Україні кілька сіл мають назву з цим коренем: Ялан, Єлан, Яланець, Єланець тощо.
ЄЛЕНЯ – олень.
ЄРЕЙ – варіант імені отця Орія (ВК, дощ. 35-А).
ЄРЕМИС – ім’я покровителя мандрівників, торгівлі, мистецтва, який вважався посланцем Богів. Про нього пам’ятають старі люди в Україні як про назву планети Меркурій. В українському народному зодіаку йому присвячена середа. Близький до грецького Гермеса, який прийшов до них від пелазгів (найдавніші відомі племена Європи, що поширилися з Подніпров’я). Єремис – Бог таємних знань (герметичних, закритих).
 
Ж
 
ЖАВР – вірогідно, від жайвір, жайворонок; писемна згадка імені 1266 р. в джерелах з литовської історії.
ЖАДАН – очікувана дитина, жаданий; ім’я широко вживалося в Київській Русі, а також було популярним ще й за Козаччини: Жадан, Ждан згадуються десятки разів у Реєстрі Війська Запорізького, ХVІІ ст. – Жадан Левченко, Жадан Гришаєнко, Жадан Варганенко, Жадан Василенко, Жадан Кіт, Жадан Крунченя (Полк Корсунський) тощо.
ЖАДИМИР – той, хто жадає (прагне) миру.
ЖАДИСЛАВ – той, хто жадає (прагне) слави.
ЖАДОК, ЖАДЬКО – жадібний.
ЖАНЬ – не з’ясоване; можливо, те саме, що західно­слов’янське Ян (християнське Іван), отже, це слов’я­ні­зована форма чужоземного імені; сербське.
ЖАР – жаркий, гарячий; народжений в спеку.
ЖАРКО – жаркий; південнослов’янське.
ЖАРОК – те саме, що й Жар; з берестяної грамоти.
ЖДАМИР – очікуваний миром (людьми).
ЖДАН – те саме, що й Жадан.
ЖДИГОД – той, хто чекає на добру годину.
ЖДИМИР – той, кого чекає мир (люди).
ЖДИСЛАВ – той, хто чекає славу або на кого чекає слава.
ЖЕЛАН – бажаний.
ЖЕЛЄЗАН – залізний; болгарське.
ЖЕЛИСЛАВ – дослівно жалощами славний; пор. жіноче Желя; ім’я Володимир-Волинського воєводи.
ЖЕНЧИК – 1) від слов’янського жнива, жати, жнець; українське пестливе – женчик; 2) від давньоруського жень – драбинка для вилізання на дерево для добування дикого меду; 3) від індоєвропейського ген, жен – носій спадковості, рід; називали хлопчиків, які народилися під час жнив.
ЖИВАН – чоловіче ім’я-пара до жіночого Жива; півден­но­слов’янське.
ЖИВ’Є – польський Бог Життя; пор. жін. Жива.
ЖИВИНБУД, ЖИВИБУНТ – ймовірно, слов’янське від Жива і будити; ім’я князя литовського, сина Керна, що платив данину руським князям.
ЖИВКО – скорочене від імен на Жив-; західнослов’­янське.
ЖИВОДАН – данина життю (присвячений Богині Живі).
ЖИВОДАР – подарований Богинею Живою.
ЖИВОРОД – народжений для життя, нащадок живучого роду.
ЖИВОТОК – 1) джерело Живої води; 2) течія життя; писемна згадка імені в ХІ ст.
ЖИДИСЛАВ – дослівно той, хто славить жидів; документальне ім’я батька московського воєводи Бориса Жидиславича, який грабував Київ 8 березня 1171 р. за вказівкою Андрія Боголюбського.
ЖИДОБОЙ – дослівно той, хто б’є жидів (за В. Казаковим); ймовірно, новотвір.
ЖИДОБОР – дослівно той, хто поборює жидів (за В. Казаковим). На нашу думку, імена Жидобой і Жидобор є прізвиськами-новотворами.
ЖИДЯТА – скорочене від Жидослав; документальне: писемна згадка 1036 p. – ім’я християнського єпископа; Лука Жидята писав християнські твори.
ЖИЖ – дух вогню; пор. дитяче жижа – гаряче; так застерігають дітей від опіків; білоруси кажуть «жиж унадзів­ся», коли засуха.
ЖИЗНОМИР – той, хто живе мирно; ім’я з берестяної грамоти.
ЖИЛА – жилистий.
ЖИЛЕЦЬ – зменшене від Жилко; живучий.
ЖИЛКО – живучий, народжений для життя.
ЖИЛЯТА – форма імен на Жил-.
ЖИРОВИТ – той, хто живе в достатку, багатстві.
ЖИРОМИР – від жир – багатство, достаток і мир.
ЖИРОСЛАВ – славний багатством і достатком; ім’я поширене серед боярської верстви, відомо кілька воєвод з цим іменем, посадників Київських, Володимир-Волинських та ін.
ЖИРОХНО – багатий; князь із династії Драговита.
ЖИРЯТА – 1) скорочене від імен на Жир-; 2) жертводавець.
ЖИТКО – скорочене від імен на Жит-.
ЖИТО – 1) хліб, зерно; 2) від слов’янського жити, життя;, історичне ім’я чеського волхва.
ЖИТОВАБ – той, хто приваблює життя, достаток.
ЖИТОМИЛ – життя миле.
ЖИТОМИР – 1) від жито – хліб, багатство і люди (мир); 2) життя для миру (людей). Назва міста та ім’я воїна в Україні; за легендою, записаною в ХІХ ст., місто започатковане близько 884 року, свою назву одержало від імені руського дружинника київських князів Аскольда й Діра – Житоми2ра, що нібито відмовився служити Олегові, сховався в древлянських лісах і оселився на високій скелі, у підніжжі якої зливаються ріки Кам’янка й Тетерів, тут над глибоким урвищем в 30 м збудував дерев’яний замок (М. Трипольський). Відомий чеський славіст Павел Шафарик припускав, що древнє городище виникло як центр племені житичів, що входило в плем’яний союз древлян. Назва міста означає мирні житичі, бо основним заняттям племені було хліборобство; культура жита культивується тут із незапам’ятних часів. Житомир – це символ мирного спокійного життя.
ЖОЛУДЬ – плід дуба; первісно означало чоловічу плідність (пор. символіку дуба – Перунового дерева, захисника воїнів); давньоіндійське gulah – жолудь, пеніс, фалос. Мотиви називання – народження на Перунові святки (20–27 липня).
ЖУК – від жук; вірогідно, в значенні чорний.
ЖУЛЯВА – 1) українське діалектне жулявка – щучка; 2) від польського zul – намул, болотиста місцевість; у Києві є місцевість Шулявка, що розташована на берегах прадавньої річки Либеді; тут же був Шулярський млин та Шелвовий бір. Припускають, що назва місцевості походить від імені якогось невідомого першопоселенця. Перехід шул- у шел-, а також зміна початкового ж – ш дають змогу припускати і кореневе жел- (пор. жін. Желя – журба).
ЖУРАВ – журавель.
ЖУРИЛО – див. Чурило, Ярило; на нашу думку, ім’я Журило не слід пов’язувати з журбою.
ЖУРОК – похідне від жур – обрядова страва (вівсяний кисіль); ім’я з берестяної грамоти.
 
З
 
ЗАВИД – 1) заздрісний; 2) той, кому заздрять; документальне ім’я князя 1125–1132 р.; ім’я боярина київського Володимира Мстиславовича.
ЗАГНИБІДА – дослівно той, хто переміг біду; історичне ім’я хорунжого Запорізького, якого розтерзали католики 1638 р. («Історія Русів»).
ЗАДЗЕВИТ, ЗАДЗИК – задній, останній син; південно­слов’янське; князь литовський Задзевит Ольгердович 1378 р.
ЗАДОРА – 1) бадьорий, енергійний; 2) задерикуватий.
ЗАДРАГ, ЗАДРАГОВИК, ЗАДРАГОВИТ – дуже дорогий; сербське.
ЗАЄЦЬ, ЗАЙКО, ЗАЙЧО, ЗАЯЦЬ – заєць; похідне від індоєвропейського зай – той, що скаче, стрибає; ім’я зафіксоване в багатьох слов’янських джерелах, починаючи з берестяних грамот.
ЗАЖИЛ, ЗАЖИТЬ – побажальне в значенні жити довго; чеське.
ЗАЖИНОК – народжений перед початком жнив.
ЗАЙДА – захожа людина, мандрівник.
ЗАЙДИСВІТ – мандрівник, бродяга.
ЗАЛЮБ – улюблений; в Богемії.
ЗАМАНТ – те саме, що Земовит.
ЗАПІЧНИК – Домовик, що живе за піччю.
ЗАРЕБОГ – Бог Зорі, згадується у ВК (дощ. 26).
ЗАСЛАВ – те саме, що Ізяслав (Густинський літопис).
ЗБИҐНІВ – 1) надмірно запальний (гнівливий); 2) скорочене від Ізбиґнів – ізбиток (надмір) гніву (вогню); ім’я польського князя Збіґнєв (ХІІ ст.).
ЗБИСЛАВ – 1) дуже славний (від ізбиток); 2) той, хто збирає славу.
ЗБРАСЛАВ – той, хто обрав славу; вживане у південних слов’ян, сербів, в Богемії та Моравії; варіанти імені – Сбраслав, Сбро­слав.
ЗВАН – покликаний.
ЗВАРОГ – те саме, що Сварог; Ю. Миролюбов записав на українському Подніпров’ї назву свята Зворожини (Діди осінні) і вважав, що первісна назва – Сварожини; словоформу Зварог подав також О. Фамінцин.
ЗВІЗДАН – від звізда.
ЗВІЗДОЧОТ – 1) той, хто знає (читає) зоряне небо; той, хто шанує зорі (від чтити – шанувати, поважати); 2) корінь зв-, дзв-первісно означав яскравий, дзвінкий (сильне світло і сильний звук виражалися однаково); пор. дзвеніти, звук, свист (перехід з – с).
ЗВІРОПОЛК – можливо, мисливець (в основі поняття вій­на на звірів), або в значенні дуже войовничий.
ЗВОНИМИР – оголошувач вісті про мир.
ЗВЯГА – дзвінкий, голосний.
ЗДЕБОР – той, хто здобуває у боротьбі.
ЗДЕНЕК – скорочене від Здебор.
ЗДЕРАД – той, хто здобуває радість.
ЗДЕСЛАВ – те саме, що Збислав; Здеслав І – князь Хорватської династії (кінець ІХ ст.).
ЗДИСЛАВ – те саме, що Збислав; ім’я боярина Київського Здислава Жирославовича.
ЗДОРОВЕГА – велетень, здоровило.
ЗДРАВКО – від назви рослини здравець; болгарське.
ЗДРАВОМИР – від здоровий і мирний.
ЗДРАВОСЛАВ – той, хто прославляє здоровий спосіб життя; ім’я-новотвір.
ЗДРАВОТВОР – лікар (дослівно творець здоров’я); ім’я-новотвір.
ЗЕЛЕНЯ – молодий.
ЗЕМЕБОГ – 1) ім’я Бога Землі, згадується у ВК (дощ. 36-А): «Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий іде з русами, і Щек веде плем’я своє, а Хорев хорватів своїх. І Земебог радіє з того, які то ми внуки Божі»; 2) від старослов’янського зємя – низький, первісно як відповідник чоловічого роду (пор. сучасне: чорнозем, глинозем).
ЗЕМЕННИК – Бог Землі – чоловіча пара Богині Земіни (у литви і жмуді). Стрийковський у своїй «Хроніці» описує осінні жертвопринесення Земеннику, які відбувалися наприкінці жовтня. Мешканці кількох поселень сходилися в громадський будинок (вірогідно, первісно святилище), накривали спільний стіл із хлібом, пивом. На подвір’ї різали бичка і телицю, барана і вівцю, козла і козу, кабана і свиню, півня і курку, гусака і гуску – всіх по парі, тут же готували їх. Записана також молитва віщуна: «Тобі, Земенник, Боже наш, приносимо ми жертву і дякуємо тобі за те, що ти зберіг нас у минулому році в доброму здоров’ї, дарував нам в достатку всяких благ, хліба і добра і уберіг нас від вогню, заліза, мору і всяких ворогів наших». Далі кидали на землю, під стіл, в кутки хати шматочки жертовного м’яса і закликали Земенника скуштувати, щоб вберіг громаду й далі, в наступному році.
ЗЕМИСЛАВ – дослівно той, що славить Землю; ім’я польського князя.
ЗЕМЛЕДУХ – дух землі; мотивація наречення таким іменем: вірогідно, народжений на землі, на ріллі тощо; в Україні існує назва рослини земледух (лікарська назва медведка звичайна).
ЗЕМОВИТ – 1) від земля і витязь; 2) хто живе на землі; син П’яста; документальне ім’я князя Польського, князя Черського і Мазовецького (Земовит – Сомовит); Земовит, князь Добжинський.
ЗЕМОМИЛ – милий землі, землероб, що любить землю.
ЗЕМОМИСЛ – той, хто мислить про землю; документальне ім’я – син легендарного польського князя Лешка, батько князя Мечислава І (Мєшка), який охристив Польщу.
ЗЕРНО, ЗЕРНЬКО – від зерно; ім’я воїна князя Данила Романовича. Див. також жін. Зерня.
ЗИМА – народжений взимку; холодний.
ЗИМОРОД – народжений взимку (пор. також сучасну назву птаха зимородок).
ЗЛАТАН – золотий; болгарське; українське золотий походить від старослов’янського жолтий.
ЗЛАТИМИР – золотий мир.
ЗЛАТКО – скорочене від імен на Злат-.
ЗЛАТОВЛАС – золотоволосий.
ЗЛАТОДАР, ЗЛОТОДАР – 1) золотий дарунок; 2) той, хто дарує золото.
ЗЛАТОЗАР – золота зоря.
ЗЛАТОСВІТ – золотий світ, сонячний.
ЗЛАТОСЛАВ – золота слава; той, хто має золоту (осяйну) славу; згадується в 1224 р. у південних слов’ян Борут Златослав.
ЗЛАТОУСТ – красномовний.
ЗЛАТОЯР – епітет Бога Вогню (дослівно золотий і ярий).
ЗЛИДЕНЬ – уособлення бідності; уявлявся у вигляді худого, обірваного чоловічка, який поселяється за піччю і «поїдає» всі запаси сім’ї; позбутися злиднів можна, піймавши їх у якусь посудину чи коробку й віднісши подалі від дому; є спеціальний обряд вигнання злиднів з допомогою хлібного колобка.
ЗМАГОЛЮБ – дослівно той, хто любить змагання, боротьбу; ім’я-новотвір.
ЗМІЙ – від старослов’янського змія, південно­слов’ян­ського земея, що означає земля і пов’язане з давньою забороною (табу) називати імена священних тварин, тобто «земна істота». Змії за трипільської доби були символом земноводної стихії, оберегами родючості. Як ім’я людини, первісно несло позитивну інформацію. Символіка вогняного змія – жар кохання (пор. Перелесник, що уявлявся в образі літаючого змія). Змій – первісно Божество, пізніше – символ язичництва (згадаймо постійне «змієборство» християн). Змі­єві-Дракону поклонялися новгородські словени на Ільмень-озері, в VI ст. вони носили бронзові застібки з його зображенням. У білорусів є повір’я: коли Зміїний цар веде своїх зміїв у Вирій, можна вимолити в нього щастя, якщо поклонитися йому до землі й розстелити білу скатертину з хлібом-сіллю, то Зміїний цар на знак подяки скине один золотий ріжок зі своєї золотої корони. Хто матиме цей ріжок, буде мудрим ясновидцем, знатиме чужі думки, виходитиме з будь-якої скрути і не боятиметься отрути. Див. також жіночі імена Змія, Змієнога Богиня.
ЗНАМЕН – знаменитий; знаменний; від знамено;болгарське.
ЗОЗУЛЕЦЬ – самець зозулі (пор. ще народне зозуль), мотивація називання – народження на свята Живи (або Солов’їний Великдень – 2 травня).
ЗОРЕМИЛ – 1) милий для зору; 2) зорям милий; 3) той, хто милується зорями. Слово зоря походить від індоєвропейського жер – сяяти, споріднене з литовським zarija – жаринка.
ЗОРЕСЛАВ – 1) дослівно озорений славою; 2) дослівно зором славний (той, хто має променисті очі); 3) той, хто славить зорі; 4) народжений на зорі (на світанку).
ЗОРІЯНКО – лагідне, зменшено-пестливе від імен Зоре­слав, Зорян.
ЗОРЯН – скорочене від Зореслав.
ЗОРЬ – від зорі; ім’я легендарного праслов’янського волхва, якого Перун забрав до Лук Сварожих (літературна версія Зоряна Рекухи).
ЗУБ – від сл. зуб; ім’я відоме у всіх слов’ян; в Реєстрі Війська Запорізького: Зуб Кондратенко та ін. (1649 р.).
ЗУБАНЬ, ЗУБКО – 1) дослівно зубатий (народжений із зубами); 2) переносно той, хто вміє добре говорити.
ЗУХ – 1) з польської zuch – молодець; 2) скорочене від українського зухвалий.
ЗЮЗЯ – дитяче холод, народжений в мороз. За народними переказами, нібито існувало таке Божество як Дюдя (почуте в Києві). У білорусів Зюзя (Дюдя) – те саме, що Дід Мороз: «Зюзя на дворе – кутья на столе».
 
І
 
ІВА, ІВАН – верба, вербовий; те саме, що Ян; те саме, що Івор – вербовий (від іва – міфологічне Дерево Життя); Яньов-день – Купайло – свято шлюбу, продовження роду, в центрі якого сакралізоване дерево вербиця і символ родючої сили Купайло (Ярило). Пор. з грецьким Янус (святкують теж в день літнього сонцестояння). Історична особа має документально зафіксоване ім’я – галицький боярин Ізбигнів Івачевич. Не має нічого спільного з давньоєврейськими Іоанн, Іоханаан.
ІВАЙЛО – від вити, звивати, завивати; болгарське; називають народжених на свято Вербиці; ім’я поширилося завдяки авторитету болгарського царя Івайла (1277– 1280), який упорядкував праболгарський календар.
ІВЕРЕНЬ – від івер – зарубка на дереві; осколок Сонця чи Місяця (золота і срібла).
ІВОР – 1) від іва – сорт верби (дерево роду); 2) див. Іверень; тріска, осколок священного дерева; можливо, одна з архаїчних форм пізнішого імені Іван. Історично відомі імена: Івор Мирославович – боярин суздальський, Івор Молибогович – боярин галицький тощо.
ІГОР, ІНҐВАР – загальноприйняте в мовознавстві пояснення: Інґвар – раннє запозичення зі скандинавської: від імені Бога Ingvi та іменника varr – заступник; дослівно охоронець Бога Достатку. Однак можливе і походження від слов’янського гравець (пор. ігрець – той, хто грає на музичних інструментах).
ІДАНТІРС – значення не з’ясоване через грецьку транскрипцію; ім’я скіфського царя, сина Савлія. Він відомий своєю військовою хитрістю і перемогою над військом перського царя Дарія. Ідантірс застерігав Дарія: «Я досі нікого не лякався і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні!»
ІЗБИҐНІВ – див. Збиґнів; відоме ім’я боярина галицького Ізбиґнів Івачевич.
ІЗБОР – вибраний; ім’я сина князя Славена.
ІЗОК – назва місяця червня; народжений у червні.
ІЗЯСЛАВ, ІЗ’ЯСЛАВ – від старослов’янського дієслова із’ять – вилучити, відібрати, тобто той, хто відібрав славу. Ім’я багатьох князів у Русі. Один з них – онук Володимира-христителя, старший син Ярослава Мудрого, який виступив проти Києва з найманим польським військом і безславно загинув у братовбивчій війні.
ІЛАР – іллірієць (людина з племені іллірійців, що жили в південно-західній частині Балканського п-ва, від середньої течії Дунаю до східного узбережжя Адріатичного моря); згадується у ВК.
ІЛЬМЕР – мешканець місцевості біля озера Ільмень (озеро, з якого бере початок річка Волхов, тут жили ільменські слов’яни, Новгородщина).
ІНГО – не з’ясоване; ім’я хорутанського князя, можливо, близьке до Ігор (Інґвар).
ІНДРА, ІНТРА – арійський Бог-громовержець, ідентичний слов’янському Перуну; кілька разів згадується у ВК (дощ. 7-В тощо).
ІНДРИК – син Індри-громовержця, Бог підземних вод, джерел; у слов’янській міфології відомий як Індрик-звір, що прочищає «ключі істочниє», тобто джерела.
ІРІЙ – варіант імені отця Оря (див. ВК, дощ. 38-А); пор. українське діалектне жіночого роду ириця – дуже стара жінка, відьма – що, вірогідно, походить від давнішого вириця (пов’язане з вирій); знахар, чаклун, ворожбит; той, хто спілкується зі світом Вирію (Раю). Слов’янський Рай уявляли місцем, де перебувають душі померлих Пращурів і звідки приходять душі новонароджених дітей. З Раю прилітають віщі птиці, щоб віщувати долю народження, шлюбу і смерті. В цю теп­лу священну країну за морем-океаном відлітають на зиму птиці, там же знаходиться і терем Сонця, і його чудесний сад, де б’ють джерела Живої води і достигають молодильні яблука.
ІРІЙСЛАВ – той, що славить ірий; ім’я-новотвір.
ІРОГОСТЬ – гість з Ірію (Вирію); Райський гість.
ІСКРА – від іскра; історичне ім’я полтавського полковника, корсунського полковника тощо, стало прізвищем.
ІСТИСЛАВ – той, хто шукає славу (від іскати – шукати).
ІСТОМА – той, хто втомлює, томить (мучить, бентежить).
ІСТР – від назви річки (сучасне Дунай); в 945 р. ім’я посла до Царгороду. 
6 из 23
 

Рейтинг Славянских Сайтов